Біографічні відомості
Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Традиційний рік народження козацького гетьмана — 1595 — вирахувано за відомостями венеціанського посла Нікколо Сагредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сеньйорії, що Хмельницькому 54 роки.М. Максимович висунув версію, що Богдан народився 27 грудня 1595 року, на свято Святого Теодора Начертанного та одержав ім'я Богдан, від народної форми церковного імені Теодор (Феодот). Однак ця версія не пояснювала друге ім'я Богдана Хмельницького, Зиновій .
К. Когтянцта та С. Плохій припустили, що першим, хресним іменем Хмельницького було Зиновій, тому 27 грудня не могло бути його днем народження. С. Плохій висловив здогад, що Хмельницький міг народитися 2 листопада за юліанським календарем, коли у святцях фіксується ім'я Зиновій (до речі, єдине у православному церковному календарі) й бути хрещеним 10 листопада у день святого Феодота. У зв'язку з цим священик міг дати хлопчикові перше ім'я, Зиновій, за іменем святого в день, коли той народився, і друге ім'я — Богдан (Феодот) — відповідно до дня хрещення. Враховуючи, що ім'я Зиновій не було популярним серед українців, які прагнули уникати імен мучеників, до яких належав св. Зиновій, щоб дитина не мучилася у своєму житті, то Хмельницький й отримав друге ім'я Богдан, яким і користувався. Запропонована версія виглядає переконливою, але вона не пояснює причини святкування Богданом дня народження 27 грудня за юліанським календарем.
Відповідно, питання дати народження Богдана Хмельницького залишається відкритим і потребує подальшого вивчення.
Шляхетство
Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. І досі не поталанило з'ясувати, з якого поселення — Хмельника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив його рід. Припущення І. Крип'якевича, що він вийшов із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі, потребує переконливішої аргументації. А поки що можемо лише більш-менш упевнено стверджувати, що предки Богдана проживали у західному регіоні України. Є також версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, але вона не підтримана більшістю істориків. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького.Деякі дослідники (Іван Каманін, Михайло Возняк) приписували Хмельницькому міщанське походження з Києва, де був тоді міщанський рід Хмелів. Можливо, найбільш екстравагантною є гіпотеза Томаша Падурри про єврейське походження Хмельницького. Падурра, спираючись на нібито бачені ним, але неопубліковані джерела, стверджував, що батько Хмельницького був сином різника із Хмельника на Поділлі, євреєм на ім'я Берко, що перейшов до католицької віри.
Навіть якщо прийняти, що Михайло Хмельницький справді був шляхтичем гербу «Абданк» (хоча Хмельницьких немає серед переліку родин, що належать до цього гербового клану), треба ще відповісти на питання, чи був шляхтичем Богдан. У повідомленнях венеціанця Альберто Віміни та шведського посла Самуеля Грондського, які відповідно у 1650 і 1656 рр. зустрічалися з Богданом і могли одержати від нього чи когось іншого в Чигирині інформацію, що Михайло був скараний судом чи то «баніцією», чи то «інфамією». Такі вироки суди виносили шляхтичам за напади на маєтки сусідів, свавільства, відмову коритися судовим ухвалам, за борги та ін. Не виключено, шо Михайло Хмельницький скоїв щось подібне і, рятуючись від ув'язнення, а то й смерті, утік поближче до Дикого Поля, де вироки судів ставали примарними. Можливо, втекти йому допоміг сам Жолкєвський чи хтось із його кола.
На думку Смолія і Степанкова, виходячи з норм тогочасного польського права (зокрема статуту 1505 р.), Богдан де-юре не належав до шляхетського стану. Адже, по-перше, шляхетство велося по материнській лінії. Якщо шляхтич брав шлюб із плебейкою, він автоматично позбавляв своїх майбутніх дітей шляхетства. А матір'ю Богдана була козачка, тобто особа негербова. По-друге, Михайло Хмельницький був покараний на інфамію, шо передбачала втрату шляхетства, а тому його діти не могли успадкувати шляхетства (принаймні до скасування інфамії), навіть якби він одружився зі шляхтянкою. Інше питання, шо у сповненому небезпек повсякденному житті на прикордонні Дикого Поля серед козаків, які вважали свій статус вояків рівним шляхетському, юридичні тонкощі успадкування шляхетства далеко не завжди бралися до уваги, а тому син чигиринського підстарости вважав себе повноправним шляхтичем, і цього ніхто не оскаржував.Як аргумент проти шляхетського походження Богдана наводиться також те, що його сина Юрія король вважав за потрібне нобілітувати (але тут можна заперечити, що він точно був сином козачки). Інший аргумент — те, що за ординаціями 1638 року Богдана позбавили його посади військового писаря, коли посади такого рівня були зарезервовані лише за шляхтичами.
Місце народження
Місце народження Хмельницького докладно невідоме. Є сучасна звістка (П. Оленського), що він народився в Черкасах, але вона непевна. В науковій літературі висловлювано різні думки про місце народження Хмельницького; називали Жовкву (С. Тароня, Наталія Полонська-Василенко та інші, спираючись на те, що до переїзду до Чигирина Михайло Хмельницький жив у Жовкві як один із слуг великого коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського), Суботів або Чигирин (Іван Крип'якевич), Переяслав (М. Петровський), з яким життя Хмельницького особливо тісно пов'язане тощо.Освіта
Козацтво
Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. 1620 року у битві під Цецорою, батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон. Також існує думка, що старший Хмельницький загинув в цій битві. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької мови. За даними деяких мусульманських джерел того часу, будучи в полоні Хмельницький прийняв іслам, тобто як мінімум при свідках визнав, що "немає бога крім Всевишнього, і Магомет його посланець". Існує навіть картина, де Хмельницький зображений здійснюючим молитву в мечеті. З точки зору звичаїв Дикого Поля того часу, земель колишньої Золотої Орди це була поширена практика. Щоб стати мусульманином, для позначення яких часто вживали тоді слово "татарин" достатньо було визнати єдиного Бога і Магомета, як його пророка. Так само, для того, щоб стати козаком (православним), достатньо було підтвердити при свідках християнський Символ Віри і перехреститися.У 1622 Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького), а батько залишився в Туреччині і незабаром помер. Також в деяких наукових працях висловлюється думка про фінансову допомогу козаків, які виділили кошти на викуп сина старого товариша.
Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 1632—1634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що вже в 1620-их роках Хмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть у Чигиринському полку і брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків.Біля 1625—1627 років Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому від батька хуторі Суботові, біля Чигирина. З 1637 року Хмельницький серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Володислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади в Україні. Хмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку.
Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). Але самого господарства було замало для нього. В українській історіографії існує малопідтверджена легенда про те, що 1645 року він, разом з козацьким загоном на 2 тисячі чоловік був на службі французького уряду й, мабуть, брав участь в облозі Дюнкерка, де познайомився з визначним французьким полководцем — принцом Конде. Вже тоді був таким відомим козацьким ватажком, що Володислав IV, готуючи військову коаліцію проти Туреччини (в складі Польщі, Венеції та інших держав), вдався до нього по допомогу Війська Запорозького. Хмельницький був одним з козацьких делеґатів, з якими Володислав обговорював у Варшаві, в квітні 1646 року, плани майбутньої війни. Усе це піднесло його авторитет в Україні та Польщі і за кордоном і створило йому широкі військові й політичні знайомства та зв'язки.
Привід і початок повстання
Можна думати, що десь у другій половині 1640-их років він нав'язав ближчий контакт з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна польські можновладці в Україні, політичні противники короля Володислава, дивилися на Хмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського, кума й однодумця Хмельницького. В кінці грудня 1647 Б. Хмельницький та його старший син Тиміж з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя. 20 січня 1648р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. По підготовці до збройного виступу Хмельницький прийняв заходи:- - розіслав універсали до українського народу із закликами вступити до лав козацького війська;
- - налагодив виробництво пороху,організував закупівлю зброї та боєприпасів;
- - заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.
Конфлікт з Конецпольським і напади його агентури на майно і родину Хмельницького були тільки приводом для повстання його проти Польщі. Багато досліджень доводять, що причини розриву з Польщею були значно глибші, й що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна і не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації в Україні.Саме тому перемоги Б. Хмельницького 1648 у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Польщі велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 й дійшла до свого вершка наступного року:
- «Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».
Військова і державотворча діяльність
Як полководець Б. Хмельницький був блискучий стратег і тактик, знаменитий військовий організатор, мужній і хоробрий вояк. Він створив понад 300-тисячне українське військо, яке було першорядною збройною силою в тогочасній Європі й основою, на якій будувалася нова українська держава.Але для утримання й розбудови держави, яка виникла революційним шляхом, потрібне було ще міжнародне визнання й військова допомога сусідніх держав. Досвід боротьби з Польщею в умовах польсько-шляхетського ладу й магнатської сваволі на кресах Речі Посполитої переконав Хмельницького та його однодумців, що повний й сталий успіх козацтва, а тим паче національних українських змагань без цих передумов і відповідної міжнародно-політичної кон́'юнктури неможливий. І тут виявився надзвичайний дипломатичний хист Б. Хмельницького. У своїй тривалій і не завжди переможній боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три могутні коаліції.
Створення української Козацько-Гетьманської Держави
Найбільшим досягненням Хмельницького у процесі Національно-визвольної війни українського народу було утворення й формування Козацько-Гетьманської Держави — Війська Запорізького (1648—1764). У всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, Хмельницький виступає як державний діяч великого формату. Це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом Війська Запорізького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу. Б. Хмельницький створив не тільки державний апарат і виховав цілий гурт бойових військових і цивільних керівників як з козацької старшини, так і з української шляхти (І. Виговський, П. Тетеря, Д. й І. Нечаї, І. Богун, Г. Гуляницький, С. Мрозовицький (Н. Морозенко) та ін.), але й цілу провідну верству Козацько-Гетьманської Держави, яка, попри всі труднощі і поразки, зуміла свої завоювання зберегти і вдержати, супроти навали Москви і польсько-турецьких зазіхань, майже до кінця XVIII ст.Спочатку Б. Хмельницький досить обережно ставився до висунення гасла юридично незалежної козацької України, добре розуміючи небезпечність такого кроку за тодішніх політичних умов та реальну вагу Війська Запорозького в системі європейського світопорядку. Але водночас вільним вибором сюзерена він ніби заявив про свої претензії на статус незалежного правителя. В політичній програмі Хмельницького поєднувалися традиційні й новаторські ідеї, синтез демократії часто охлократичного типу, авторитаризму та ідеї релігійного відродження. Але навряд чи можна погодитися з оцінкою Б. Хмельницького, яку дав свого часу М. Грушевський: «Затхлиною і мертвечиною віє на нас з декларацій гетьманського осередку всього сього десятиліття».
Ще одним важливим органом державного самоврядування була полкова Рада, яка крім поточних питань полкового життя обирала за участі козаків полкову старшину та полковника. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, за деякими даними, збирався налагодити карбування власних грошей. Встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдовою, Волощиною, Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, які визнали Україну як суб'єкт міжнародного права. Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції». Український історик Іван Крип'якевич зауважував, що гетьман «мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька». Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна і злагоджена організація адміністративно-територіального, судового та військового устрою, давало надію Хмельницькому утвердити Українську державу.
Відомості сучасників про державу Богдана Хмельницького
Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656 року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія Україною у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту. Описуючи своє враження від гетьмана Хмельницького, Павло Алеппський підкреслює: «Так ось він, Хмель, якого слава й ім'я рознеслися по всьому світу». Багато і захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: «Всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб… Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмеля». Алеппського вразила велика друкарня у Києво-Печерській лаврі, де «виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору і вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо».Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все це треба було створити… Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного».
Постать Богдана Хмельницького в мистецтві
Постать Богдана Хмельницького знайшла відображення і в українському, і в російському, і в польському мистецтві.Тарас Шевченко
Великий український поет звертався до образу Б.Хмельницького неодноразово як у поетичній, так і у художній творчості. Вперше — у 1837 році, в офорті «Смерть Богдана Хмельницького». Свої враження про події минулого Шевченко передав також у роботах «Дари в Чигрині 1649 року», «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», в останніх — переважає елегічний настрій.
| ... Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало; Москалики, що заздріли, То все очухрали. | Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають, Що й за труди не находять! Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну! За те ж тобі така й дяка... |
Найвідвертішого осуду Хмельницький отримує у вірші «Якби-то ти, Богдане п'яний», що був тривалий час забороненим до друку:
Великий, славний! та не дуже...
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь...
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.
Пам'ятники
У Києві існує пам'ятник Богдану Хмельницькому, якого зображено верхи на коні. Також пам'ятники встановлені у містах Чигирин на Богдановій горі, Хмельницькому, Черкасах, Скалаті та в селі Суботові. В Запоріжжі пам'ятник встановлено на вул. Б.Хмельницького , а також пам'ятний знак Б. Хмельницькому на острові Хортиця. Напис на камені: «У січні 1648 р. біля о. Хортиця запорізькі козаки на чолі з Б. Хмельницьким вперше розгромили загін польських гнобителів».
