Іван Степанович Мазепа (пол. Jan Mazepa Kołodyński, рос. Иван Степанович Мазепа; 20 березня 1639 — 21 вересня 1709) — український державний і політичний діяч, гетьман Лівобережної України (1687—1704), гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра (1704—1709), князь Священної Римської Імперії (1707—1709).Народився в шляхетній родині Мазеп-Колединських з Київщини. В молодості служив при дворі короля Яна ІІ Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини. Тривалий час підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, але 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери.
Молоді роки
Мазепа народився 20 березня 1639 року, в українському хуторі Мазепинці Київського воєводства Речі Посполитої. Хутір знаходився неподалік Білої Церкви. 1592 року король Сигізмунд II Август пожалував його шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колединському з роду Курчів.Батько Івана, Стефан-Адам Мазепа, був шляхтичем, але покозачився в часи Хмельниччини і став 1654 року Білоцерківським отаманом. Його дружина, Марина Мокієвська, була представницею старого шляхетського роду з Білої Церкви. Вона присвятила свої молоді роки сім'ї й вихованню сина Івана та доньки Олександри.
Дитинство Івана припало на час Хмельниччини і Руїни. Ще змалку мусив він навчатися військовій справі, їзді верхи, фехтуванню.Мати відправила Івана на навчання до Києво-Могилянської академії. В ній він три роки вивчав риторику та латину. Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився всіма видами літературної творчості. Протягом свого життя він опанував 8 іноземних мов.
Закінчивши навчання, Іван повернувся додому. Батько мріяв про велику кар'єру для свого сина і вислав його до двору польського короля, великого князя литовського і руського Яна-Казимира. Іван став королівським пажем і зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей.
На королівській службі
Ян-Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західними монаршими дворами. Щороку він висилав закордон трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа потрапив до цієї трійки стажерів і відвідав Німеччину, Францію та Італію. 1659 року він повернувся до Речі Посполитої. Після цього Ян-Казимир доручав Мазепі кілька разів дипломатичні місії в Україні.Гетьманство
Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.Ревний покровитель православ'я, він будує в усій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).
Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Недарма в народі побутувала приказка: «від Богдана до Івана не було гетьмана». Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Мазепа якнайрішучіше захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації наПольщу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.
Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р., коли Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло.
Культурна спадщина
Хоча, так зване «москвофільство» Мазепи в період його гетьманування було лише одним з двох торів його загальної політики, так само, як розрив з Москвою походив не з якоїсь вродженої ворожості до неї, а з глибокої відданості інтересам України, кінець-кінцем, з любові до своєї власної батьківщини.
За часів перебудови 1986—1991 рр. в СРСР уперше були дозволені публікації з іншим трактуванням дій гетьмана. Після проголошення незалежності Україною 1991 року, I.C.Мазепа став національним героєм в офіційних історичних дослідженнях, підручниках і центральних мас-медіа.
За розпорядженням Петра I, Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. Пряма цитата: Новый изменник, нарицаемый Ивашка Мазепа (какое презрение даже к имени!), бывший гетман украинский, или паче — антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, кровопролития и убийства исполненный. Ехиднино порождение, как змей вселукавый, яд своего злого умышления на православное государство изблева в 1708 г. в месяце декабре… Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державы….
До цього часу Російська православна церква та Українська православна церква Московського патріархату анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемі, а у Михайлівському монастирі (УПЦ-КП) моляться за упокій його душі.
Вулиця в Києві
У жовтні 2007 року вулицю Січневого повстання у Печерському районі Києва рішенням Київради перейменовано на вулицю Івана Мазепи.За відповідне рішення проголосували 71 з 96 присутніх депутатів Київради. Проти був лише один.
Рішення прийнято з метою вшанування пам'яті одного з найвидатніших гетьманів України та враховуючи рішення Київради від 20 листопада 1997 року Про повернення деяких історичних назв та перейменування на відзнаку 80-річчя пам'ятних подій української революції 1917—1920 років.
На брифінгу перед початком засідання сесії секретар Київради Олесь Довгий підкреслив, що це перейменування є дуже важливим в історичному сенсі, оскільки Мазепа має безпосереднє відношення до зазначеної вулиці. Зокрема, за його даними, Вознесенська церква та жіночий монастир, які тут розташовані, зведені за кошти Івана Мазепи, крім того, за його ж кошти зведено кам'яний мур Києво-Печерської Лаври та проведено низку будівельних робіт на її території.
На сьогодні (засідання Київради 08.07.2010) більшу частину вулиці перейменували на вулицю Лаврську. За неперевіреними чутками це було зроблено на прохання патріарха Кирила. Зокрема комісія Київської міської Ради з питань культури не змогла ухвалити рішення про перейменування..
